作者：Martin Ford
出版社：Nash Format
格式: AZW3, DOCX, EPUB, MOBI, PDF, TXT
Пришестя робот?в.试读：
Вступ
кось у 1960-ті роки нобелівський лауреат з економіки Мілтон Фрідман консультував уряд одної азійської країни, що розвивалася. Фрідмана повезли на масштабний проект із програми Ясуспільних робіт, де він із подивом побачив багато робітників, які орудували лопатами, і мало бульдозерів, тракторів та іншої землерийної машинерії. Коли він поцікавився про причину цього, то урядовець, відповідальний за проект, пояснив, що все задумано як «програма зі створення робочих місць». Саркастична відповідь Фрідмана зажила широкої слави: «Чому б тоді не дати робітниками замість лопат ложки?».Ця ремарка Фрідмана відображає скептицизм (а часто — і відверте глузування) економістів щодо побоювань, що в перспективі машини знищать робочі місця й призведуть до тривалого безробіття. З історичного погляду цей скептицизм, схоже, небезпідставний. У Сполучених Штатах, особливо у двадцятому столітті, прогрес у сфері техніки, беззаперечно, сприяв ще більшому розквіту суспільства.Звісно, на цьому шляху траплялися камені спотикання (та й масштабні катаклізми). Механізація сільського господарства ліквідувала мільйони робочих місць і погнала величезну масу сільськогосподарських робітників до великих міст у пошуках роботи на заводах і фабриках. А згодом автоматизація і глобалізація виштовхали робітників із виробничого сектора, змусивши їх перебратися до нового сектора — до сфери послуг. Під час цих зрушень часто виникала проблема короткотривалого безробіття, яке, втім, ніколи не ставало системним чи перманентним. Створювалися нові робочі місця, і робітники, які втрачали роботу, знаходили нові можливості працевлаштування.Навіть більше, новознайдені робочі місця часто виявлялися кращими за попередні: вони потребували вищих професійних навичок і забезпечували вищі заробітки. Найсильніше така тенденція проявилася протягом перших двадцяти п’яти років опісля Другої світової війни. Ця «золота доба» американської економіки характеризувалася, здавалося б, бездоганним симбіозом між швидким технічним прогресом і добробутом американських робітників. Із удосконаленням машинерії, яку використовували на виробництві, зростала і продуктивність праці робітників, які її обслуговували, і це підвищувало їхню цінність як робочої сили й давало їм можливість вимагати підвищення зарплатні. Протягом усього повоєнного періоду технічний прогрес укладав гроші безпосередньо до кишень пересічних робітників, допоки їхні заробітки збільшувалися в унісон із продуктивністю, що зростала в шаленому темпі. Разом із тим ці робітники йшли до торговельних і розважальних закладів і витрачали свої доходи, що постійно зростали, таким чином збільшуючи попит на продукцію й послуги, які вони самі й виробляли.Тимчасом цей благодатний цикл зворотного зв’язку рухав американську економіку вперед, тож така професія, як економіст, переживала власну «золоту добу». Саме в цей період працювали такі значущі постаті, як Пол Самюелсон, перетворюючи економіку на науку з чітким математичним підґрунтям. Поступово панівні висоти в економіці захопили складні кількісні та статистичні методи, тож економісти почали створювати комплексні математичні моделі, що й нині є інтелектуальною основою цієї галузі науки. Займаючись своєю роботою, економісти повоєнної доби споглядали навколишню квітучу економіку і, цілком природно, доходили висновку, що це — природний стан речей, що саме так і має працювати економіка і саме так вона працюватиме завжди.Джаред Даймонд у своїй книзі Collapse: How Societies Choose to Succeed or Fail («Крах: Як суспільства обирають успіх або фіаско»), опублікованій 2005 року, розповідає історію сільського господарства в Австралії. У дев’ятнадцятому столітті, колонізувавши Австралію, європейці виявили там більш-менш плодючий і багатий ландшафт. Як і американські економісти 1950-х, австралійські поселенці зробили висновок, що картина, котра постала перед їхніми очима, є нормою, і що умови, які вони застали в тодішній Австралії, триватимуть безкінечно. Поселенці вклали величезні кошти в розвиток ферм і ранчо на цій начебто родючій землі.Одначе за кілька десятиліть перед ними постала жорстока реальність. Фермери виявили, що загальні кліматичні умови Австралії насправді були значно посушливіші, аніж їм спершу здалося. Їм просто пощастило (а можливо, і не пощастило) прибути саме під час «благодатного» кліматичного періоду — того прекрасного часу, коли для сільського господарства складаються найсприятливіші умови. І в сьогоднішній Австралії ви можете знайти рештки отих поспішних — і невдалих — інвестицій: покинуті фермерські будівлі посеред землі, яка є ні чим іншим, як пустелю.Існують вагомі підстави вважати, що «благодатний» економічний період «Америки» скінчився — так само, як і «благодатний» період сільського господарства в Австралії. Отой симбіотичний зв’язок між зростанням продуктивності та зростанням заробітної плати почав руйнуватися в 1970-ті. Станом на 2013 рік типовий робочий або ж неадміністративний працівник заробляв, приблизно, на 13 % менше, ніж 1973 року (з урахуванням інфляції), до того ж продуктивність зросла на 107 %, а ціни на такі й без того недешеві речі, як житло, освіта і медицина, підскочили до небес [1].Другого січня 2010 року газета Washington Post сповіщала, що протягом перших десяти років двадцять першого століття нових робочих місць створено не було. Тобто результат — нуль [2]. Із часів Великої Депресії такого ще не траплялося; навпаки: протягом кожного повоєнного десятиліття збільшення кількості існуючих робочих місць становило щонайменше 20 %. Навіть у 1970-ті роки, період, що асоціюється зі стагфляцією й енергетичною кризою, забезпечили зростання кількості робочих місць на 27 % [3]. Утрачене перше десятиліття двадцять першого століття приголомшує тим, що економіка Сполучених Штатів має створювати приблизно мільйон робочих місць щороку, аби хоча б якось задіяти потенційну робочу силу, кількість якої щодень зростає. Іншими словами, впродовж цього першого десятиліття забракло 10 млн робочих місць, які належало створити, так і не створені.Відтоді непропорційність доходів сягнула рівня, небаченого після 1929 року, і з’ясувалося, що зростання продуктивності, яке в 1950-ті наповнювало кишені робітників, нині майже повністю використовується для наповнення кишень власників підприємств та інвесторів. Частка валового національного доходу, яка припадає на найманих працівників (на відміну від тої частки, яка припадає на капіталістів) різко зменшилася і, схоже, й досі перебуває в процесі вільного падіння. Наш «благодатний» період добіг кінця, і для американської економіки розпочинається нова доба.Ця доба буде визначатися фундаментальним зрушенням зв’язків між робітниками та машинами. Як наслідок, це зрушення поставить під сумнів одне з наших основоположних уявлень про техніку: що машини є знаряддями, які підвищують продуктивність праці робітника. Натомість машини самі перетворюються на робітників, а лінія між функціями робочої сили та капіталу стає вкрай нечіткою.Звісно, рушієм цього прогресу є безупинне прискорення розвитку комп’ютерних технологій. Тимчасом більшість людей уже встигли познайомитися з законом Мура — добре перевіреним на практиці правилом, за яким обчислювальна здатність зростає приблизно вдвічі за кожні півтора-два роки. Утім наразі ще не кожен цілком усвідомив потенційні наслідки цього надзвичайно показного прогресу.Уявіть, що ви сідаєте в авто і починаєте рухатися зі швидкістю 5 миль на годину. Ви їдете хвилину, потім тиснете на газ і швидкість вашого автомобіля збільшується вдвічі — до 10 миль на годину, опісля — за хвилину — ви знову подвоюєте швидкість — і так далі. По-справжньому значущим тут є не сам факт подвоєння швидкості, а та відстань, яку ви долаєте в процесі руху. За першу хвилину ви проїжджаєте близько 440 футів. Протягом третьої хвилини, рухаючись зі швидкістю 20 миль на годину, ви подолаєте 1760 футів. А протягом п’ятої хвилини на швидкості 80 миль на годину ви проїдете значно більше одної милі. І на шостій хвилині вам знадобиться вже гоночний автомобіль — і гоночний трек.А тепер уявіть, наскільки швидко ви мчатимете і скільки встигнете проїхати за фінальну хвилину, якщо ви подвоїте вашу швидкість аж 27 разів поспіль. Приблизно скільки ж разів подвоїлася обчислювальна здатність відтоді, як 1958 року винайшли інтегральну схему. Революція, що триває нині, відбувається не просто завдяки прискоренню як такому, а завдяки тому, що це прискорення тривало так довго, що той обсяг прогресу, на який ми можемо тепер потенційно розраховувати будь-якого конкретного року, є просто запаморочливим.До речі, відповідь на запитання про швидкість, із якою ви рухатиметеся у вашому авто, буде така — 671 мільйон миль на годину. За оту фінальну двадцять восьму хвилину ви подолаєте понад 11 млн миль. За такої швидкості ви домчите до Марса протягом якихось п’яти хвилин. Якщо пояснювати коротко, то саме там, на Марсі, і перебувають зараз інформаційні технології порівняно з першими примітивними інтегральними схемами, які людство з такими зусиллями спромоглося витворити наприкінці 1950-х років.Як людина, яка пропрацювала в царині розробки програмного забезпечення понад двадцять п’ять років, я можу стверджувати, що спостерігав за отим надзвичайно потужним прискоренням обчислювальної здатності, так би мовити, з першого ряду глядацьких крісел. Я також зблизька спостерігав той величезний прогрес, якого було досягнуто в конструюванні комп’ютерних програм і тих інструментів, які підвищують продуктивність праці програмістів. Як власник малого підприємства я також став свідком того, як технології трансформували спосіб, у який я своїм підприємством керував, зокрема, як різко вони зменшили потребу в наймі працівників для виконання численних рутинних завдань, які завжди мали велике значення для роботи будь-якого підприємства.У 2008 році, коли набирала обертів світова фінансова криза, я почав серйозно замислюватися над потенційними наслідками того безперервного подвоєння обчислювальної здатності, а особливо — над тією імовірністю, що це подвоєння найближчими роками та десятиліттями спричинить трансформації ринку робочих місць та всієї економіки загалом. Результатом цих роздумів стала моя перша книга The Lights in the Tunnel: Automation, Accelerating Technology and the Economy of the Future («Вогні в тунелі: автоматизація, прискорений розвиток техніки й економіка майбутнього»), опублікована 2009 року.У тій книзі, навіть пишучи про значущість прискореного розвитку технологій, я недооцінив, як насправді швидко життя мчатиме вперед саме в цій сфері. Наприклад, я зазначав, що дві компанії — виробники автомобілів працювали над системами запобігання зіткненням задля уникнення нещасних випадків, і висловив припущення, що «з часом такі системи зможуть еволюціонувати й перетворитися на технологію, здатну керувати автомобілем в автономному режимі». Та виявилося, що те «з часом» аж ніяк не означало, що на це піде багато часу! Протягом року після публікації моєї книги компанія Google впровадила повністю автоматизоване авто, здатне рухатися у транспортному потоці. І відтоді вже три штати — Невада, Каліфорнія та Флорида — ухвалили закони, які дозволяють самокерованим автомобілям (із певним обмеженням) пересуватися дорогами.Я писав також про той прогрес, що відбувається у сфері штучного інтелекту. На той час історія про те, як 1997 року комп’ютер Deep Blue виробництва компанії ІВМ переміг світового чемпіона з шахів Ґаррі Каспарова, була, гадаю, найприголомшливішою демонстрацією реальних можливостей штучного інтелекту. І знову я був захоплений зненацька, і знову я пережив величезний подив, коли ІВМ запровадила наступника Deep Blue, комп’ютер Watson — машину, яка спромоглася впоратися зі значно важчим завданням: вона перемогла у грі на телешоу «Ризикуй!» (Jeopardy!). Шахи — це гра з чітко визначеними правилами: саме те змагання, де комп’ютер апріорі можна вважати потенційним переможцем. Однак «Ризикуй!» — дещо інше. Це гра, для якої потрібен практично необмежений масив знань, щоб витончено здійснювати детальний аналіз мови, навіть включно з жартами та каламбурами. Успіх комп’ютера Watson у грі «Ризикуй!» не просто вражає, а й набуває величезного практичного значення, і тому ІВМ вже планує застосування Watson як підґрунтя для розвитку технологій у сферах медицини та обслуговування клієнтів.Можна припустити, що майже всі ми ще не раз будемо здивовані тим прогресом, який відбудеться найближчими роками та десятиліттями. І ці сюрпризи не обмежуватимуться лише самою природою технічних новинок як таких: тому впливу, що його матиме прискорений прогрес на ринок трудових ресурсів й економіку загалом, неодмінно судилося спростувати багато розхожих поглядів на те, як переплітаються між собою технології й економіка.Одним із поширених уявлень, яке майже напевне буде поставлене під сумнів, є те припущення, що автоматизація становить загрозу, головним чином, для робітників із низьким рівнем освіченості та низькою кваліфікацією. Це припущення випливає з того факту, що функції, пов’язані з подібними робочими місцями, є рутинними та повторюваними. Одначе перш ніж ви призвичаїтеся до цієї думки, зважте лишень на ту швидкість, із якою рухається межа можливого. Свого часу «рутинна» робота означала працю на збиральному конвеєрі. Утім сьогоднішня реальність істотно відрізняється від такого уявлення. Тимчасом як «рутинні» робо́ти будуть, безсумнівно, і далі зазнавати негативного впливу, великій кількості «білих комірців» із вищою освітою судилося стати свідками того, як їхні робочі місця також опинятимуться під прямим прицілом з тим, як швидко зростатимуть можливості автоматизації з програмним забезпеченням і прогнозуючими алгоритмами.Річ у тім, що «рутинна» є, можливо, не найкращим словом для характеристики тих видів робіт, яким технології загрожуватимуть насамперед. Точнішим терміном тут могло би стати слово «передбачувана». Чи зможе інша особа навчитися виконувати вашу роботу, студіюючи детальний опис усього того, що ви робили раніше? Або чи зможе хтось інший стати вправним виконавцем, якщо повторюватиме ті завдання, які ви вже завершили — так само, як студент вправляється в контрольних завданнях, готуючись до екзаменів? Якщо відповідь на ці запитання буде ствердною, то цілком імовірно, що одного дня алгоритм зможе навчитися виконувати значну частину вашої роботи, або ж усю вашу роботу. Така можливість значно зростає залежно від того, як триває поширення феномена «великого обсягу даних»: організації збирають неймовірні обсяги інформації практично з кожного аспекту своєї діяльності, і до цих даних, скоріш за все, потрапить велика кількість робочих функцій і завдань, які дочекаються появи кмітливого алгоритму машинного навчання, що почне навчати самого себе, заглиблюючись у дані, залишені його попередниками — людьми.Суть усього вищезазначеного полягає в тому, що підвищення рівня освіченості та навичок жодним чином не стане в майбутньому надійним захистом від автоматизації того чи іншого виду робіт. Візьміть хоча б радіологів і медпрацівників, що спеціалізуються на тлумаченні медичних зображень. Професія радіолога потребує колосального досвіду, зазвичай щонайменше тринадцяти років практики після закінчення навчального закладу. Оскільки комп’ютери швидко підвищують свою здатність до прочитання медичних зображень, неважко уявити, що одного дня в недалекому майбутньому радіологія стане роботою, яку виконуватимуть здебільшого виключно машинами.Загалом комп’ютери стають вельми вправними в набутті навичок, особливо тоді, коли треба засвоїти велику кількість навчальної інформації. Під великою загрозою автоматизації опиняться, радше, робочі місця для молодих спеціалістів, які вже отримали диплом, але ще не мають належного досвіду роботи, й існують дані, що цей процес, можливо, вже почався. Реальна зарплата новачків-випускників ВНЗ упродовж останніх десяти років постійно падала, тоді, як майже 50 % випускників змушені виконувати роботу, що не потребує диплома про вищу освіту. І дійсно, як я продемонструю згодом у цій книзі, багато досвідчених професіоналів, зокрема й адвокати, журналісти й фармацевти, вже стають свідками того, як сфера їхньої зайнятості істотно розмивається прогресуючими інформаційними технологіями. І вони не поодинокі: на певному рівні більшість робочих функцій рутинні та передбачувані за своєю суттю, і кількість тих людей, яким платять перш за все за творчу роботу або за «прекраснодушне мрійництво», украй незначна.З тим, як машини перебиратимуть на себе цю рутинну й передбачувану роботу, у робітників виникатимуть безпрецедентні проблеми з адаптацією до нових умов. Раніше автоматичні технології були здебільшого відносно вузькоспеціалізовані і зазвичай призводили до дестабілізації лише в якійсь одній конкретній сфері зайнятості, тож робітники встигали перебратися до тої чи іншої новопосталої галузі. Утім нинішня ситуація цілком інакша. Інформаційні технології — це дійсно технології загального призначення, і їхній вплив даватиметься взнаки повсюдно. Фактично кожна з нині існуючих галузей неминуче ставатиме менш трудомісткою з тим, як нові технології вплітатимуться в бізнес-моделі, — і ця переміна може статися доволі швидко. Водночас новопосталі галузі майже завжди беруть від початку свого існування на озброєння потужні трудозбережні технології. Приміром, такі компанії, як Google і Facebook досягнули великого успіху, ставши відомими в усьому світі і зайнявши міцні позиції на ринку цінних паперів, щоправда на роботу вони наймали незначну кількість людей порівняно зі своїми розмірами та впливом. Цілком очікувано, що події будуть розгоратися за схожим сценарієм майже в усіх нових галузях, які виникнуть у майбутньому.Усе це свідчить про те, що на нас чекають переміни, які призведуть до величезного напруження як в економіці, так і в суспільстві. Більша частина тих традиційних порад, що зазвичай дають працівникам, а також учням, які готуються поповнити лави робочої сили, неминуче втратять свою актуальність. Похмура реальність полягає в тому, що безліч людей усе робитимуть правильно — принаймні, в тому сенсі, що вони будуть прагнути підвищити свій освітній і професійний рівні, одначе в умовах нової економіки все одно не зможуть знайти для себе тверде й міцне підґрунтя.Окрім потенційно дестабілізуючого впливу тривалого безробіття та часткової зайнятості на особисте життя людей та на соціальну структуру суспільства, останньому доведеться також заплатити істотну економічну ціну. Благодатний цикл зворотного зв’язку між продуктивністю, зростаючими заробітками та зростаючими споживацькими витратами зруйнується. Позитивний ефект такого зворотного зв’язку вже значно зменшився: ми стаємо свідками різкого зростання нерівності не лише в доходах, а й у споживанні. На 5 % топ-родин нині припадає майже 40 % споживацьких витрат, і, схоже, ця тенденція до горішньої концентрації майже неминуче триватиме. Робочі місця — це той основний механізм, через який споживачі набувають купівельної спроможності. І якщо руйнування цього механізму триватиме й далі, то перед нами постане та перспектива, що реальних споживачів залишиться надто мало, щоб підживлювати зростання нашої економіки масового споживання.У цій книзі я пояснюю, що прогрес інформаційних технологій підштовхує нас до тієї критичної межі, перетин якої неминуче зробить всю економіку значно менш трудомісткою. Одначе ця трансформація не обов’язково здійснюватиметься скрізь однаково та передбачувано. Зокрема, два сектори — вища освіта й охорона здоров’я — мають наразі високу опірність тій дестабілізації, яка вже почала даватися взнаки в багатьох інших секторах економіки. Іронія полягає в тому, що нездатність технологій трансформувати ці сектори може посилити свої негативні наслідки в інших галузях, оскільки витрати на медицину й освіту стають дедалі обтяжливішими.Звісно, до формування майбутнього докладеться не лише одна технологія. Вона неодмінно переплететься з іншими значущими соціальними й екологічними проблемами, як-от старіння населення, кліматичні зміни та виснаження ресурсів. Часто передрікають, що в подальшому забракне робочої сили, оскільки представники повоєнного буму народжуваності неминуче вийдуть на пенсію і таким чином компенсують (а може, навіть і подолають) увесь негативний вплив автоматизації. Швидкій інновації зазвичай надають обрисів сили, яка збалансовує й може мінімізувати чи навіть повернути навспак те напруження, якого ми зазнаємо. Одначе, як ми побачимо згодом, подібні припущення мають під собою хитке підґрунтя: реальна ситуація значно складніша. І дійсно, лячна реальність полягає в тому, що коли ми не розпізнаємо потенційні наслідки прогресуючих технологій і не адаптуємося до них, то перед нами може постати перспектива «ідеального шторму» — тієї катастрофічної ситуації, за якої наслідки різкого зростання соціальної нерівності й безробіття, спричиненого прогресом технологій, а також кліматичних змін наростатимуть майже паралельно і певним чином посилюватимуть і зміцнюватимуть один одного.У Кремнієвій Долині фразу «дестабілізуючі технології» вживають легко й невимушено. Ніхто не ставить під сумнів здатність технології спустошити цілі галузі промисловості й докорінно змінити конкретні сектори економіки та ринку робочої сили. У цій книзі я збираюся поставити ширше запитання: Чи здатен прискорений розвиток технологій дестабілізувати всю нашу систему так сильно, що може виникнути потреба试读结束[说明：试读内容隐藏了图片]